Жива енергія вишивки

Саме так можна сказати про процес ручного вишивання. Вишивальниця тримає голку в трьох пальцях – як при молитві. Через пальці та голку електромагнітні поля людської долоні сходить енергія думки й залишає, закодовує невидиму силу на полотні. Створений  голкою і ниткою та позитивно заряджений твір стає для людини оберегом.

Кожен третій четвер травня ми відзначаємо День вишиванки. Це свято проводиться з 2006 року  з ініціативи студентів Чернівецького національного Університетету Так ми продовжуємо традицію носіння національного одягу. Тут немає політики – лише бажання популяризувати наш культурний код. Вишиванка – це символ незнищенності українського народу,це наша національна гордість та наше свідчення національної ідентичності. Саме тому носили вишиванку під своїм військовим одностроєм Українські січові стрільці, воїни армії Української народної республіки, Української повстанської армії. Зараз цю традицію продовжують воїни Збройних Сил, які відстоюють незалежність України в російсько – українській війні на Донбасі.

         Одягаючи вишиванку ми відчуваємо духовний зв'язок з прадавніми поколіннями, з глибинною історією народу, з  національною спадщиною, з національною ідеєю.

На кожному бібліотечному заході ми наголошуємо користувачам про необхідність не забувати, відроджувати, плекати національні звичаї та традиції. Бо лише на традиційному національному грунті ми можемо стати модерною нацією ( приклад Японії, Південної Кореї). Запрошуємо прочитати Оксану Забужко «Якби ми вчились так, як треба. Нове плаття Проні Прокопівни»!!!

http://p.dw.com/h/2xRhC.

Українська вишиванка світове культурне надбання. Тож нехай Україна розквітає нашим національним оберегом! Покажемо світові красу по- українськи

«Іловайськ» та «5 секунд, 5 днів» - чесні книги Євгена Положія про війну.

На презентацію книг Є. Положія запросили учнів 10-их класів Новосанжарського НВК. Час її проведення співпав з Днями пам’яті і примирення та Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Другу світову війну розв’язали два диктатори – Сталін і Гітлер, щоб встановити своє панування над світом. У цій воістину Великій війні один окупант України переміг іншого, а українці стали жертвою боротьби обох імперіалістичних хижаків, які ділили світ, - Німеччини та Радянського Союзу. Правонаступниця і гідна спадкоємиця тоталітарного  СРСР – Російська Федерація – не збирається відпускати з орбіти впливу свого вічного історичного, генетичного, економічного і  духовного донора – Україну, тому, коли зрозуміла, що свободолюбиві українці обирають європейський шлях і не збираються повертатися в новітню імперію Путіна, розпочала проти незалежної держави Україна неоголошену гібридну війну. Про цю війну, про найтрагічнішу сторінку цієї війни -  Іловайськ ( пізніше – не менш криваві – Дебальцево,  Аеропорт,  Авдіївка), про українських бійців, які були підло розстріляні російською армією в Іловайському котлі, про поранених і полонених, яких потім віддали на поталу озвірілим денеерівцям, розповідають книги молодого українського письменника. Ці книги є результатом зустрічей і спілкування автора з бійцями, які повернулися з фронту і були під Іловайськом. Це їхнє бачення тих подій, їхні емоційні переживання і враження від пережитого. Вони дуже болючі і ще кровоточать. Цим вони і цінні для історії, для нащадків. Пізніше, коли вляжуться пристрасті, ці драматичні події нашої історії будуть переосмислені і узагальнені істориками, будуть написані великі епічні твори про цей важкий, часто трагічний час нашого розриву і прощання з совєтською імперією. Наша молодь ніколи не захоче жити в тоталітарній, недемократичній державі, тому вороття назад не буде ніколи.

Ось про всі ці надзвичайно важливі теми і говорили на зустрічі з школярами. Своє завдання бібліотекарі вбачають в тому, щоб популяризувати серед молоді патріотичні книги сучасних українських авторів, займатися історичним просвітництвом, а що до питання,  що означає для сучасних українців 73-тя річниця завершення Другої світової війни в Європі, наголошувати на гуманістичному, демократичному концепті: скорбота за мільйонами загиблих, повага до їхньої пам’яті – цих справжніх вояків, які боролися до загину проти агресора – як нацистського, так і кремлівського.

День матері — свято вічності

Пісня про матір

Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти,
— Куди ви, бабусю? —
онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу,—
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі»,—
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
                             Борис Олійник