І тільки б знати, що не марне в світі цім топтав дорогу сиву від століть… Б. Олійник

З глухих кутків діставши древні посохи-

  Бамбукові, тернові, під горіх,-

  Ішли філософи, брели філософи

  Шукать начало пройдених доріг.

                                  Б.Олійник

Борис Ілліч особистість в українській літературі, філософії й політиці, яка відчутно впливає на формування ментальності сучасників, залишає помітні орієнтири для нащадків. Борис Олійник – наш земляк, народився у с. Зачепилівка. Як тільки трапляється нагода, приїздить до рідного села…."Доземний уклін усій рідній, дорогій Зачепилівці, новосанжарському краю. Батькоів, що поліг десь далеко від дому, мамі, що пішла за межу у рідному селі, - довічна шана і дяка. Гордий з того , що народився саме в Зачепилівці. Об’їздив багато світів, а таких красивих країв, таких добрих, щирих людей – чесно! – ніде не бачив."

Продираюся поповзом

Крізь міста і ліани рік,

Посковзнувшись на полюсі,

Падаю на екваторі,

А тебе все нема,

                   Зачепилівко…

Із інтерв'ю з однокласницею Бориса Ілліча Зінаїдою Кригою (Діхтяр):

 Горджуся тим, що мої життєві стежини перетинаються з життєвими стежинами Бориса Олійника. Вже 50 років після закінчення Новосанжарської школи, але наші зв’язки не пориваються. Пам’ятає про своїх однокласників, друзів дитинства. Ця тоненька ниточка зв’язує нас всіх усе життя і надає снаги і відчуття несамотності, захищеності. Незважаючи на зайнятість, займані посади, здобуті регалії  – залишився таким же товариським, без тіні пихи і гордині, щирим, готовим завжди прийти на допомогу, підтримати.

Дуже добре пам’ятаю епізод із шкільного життя. Новорічна ніч шкільного вечора1950 року. Учитель української мови і літератури Сакало Галина Мефодіївна оголосила: «Увага! Розпочинаємо літературний конкурс! Перед вами виступить учень 7 класу Борис Олійник!» Вийшов білявий невеликий хлопець. Несміливо почав читати вірші про Маму, про Батьківщину. У цьому конкурсі він зайняв перше місце і одержав приз переможця. Це був його перший вихід на «широку аудиторію». Вірші друкувалися у республіканських та союзних газетах («Зірка», «Пионерская правда»). Скромний, спокійний хлопець – користується авторитетом серед учнів класу і школи.

Пролетіли шкільні роки. Розлетілися однокласники  різними куточками країни. Навчання, робота, сімейні клопоти.  «Мобілок» не було, тому зв'язок тримали «усно» - і зрідка листами.

1978 рік. Літо. Зустріч випускників 1953 року. Перша зустріч через 25 років. Обійми, сльози… Декого доводилось впізнавати гуртом. Коли я підходила до гурту однокласників, Борис вийшов назустріч з великим букетом квітів: «Ану, яка вона, Зіна Крига?». Обійняв, розцілував. Вир

однокласників підхопив – сміх, спогади, розпитування…А через тиждень після зустрічі одержую бандероль, надруковано: «Спілка письменників України». Це Борис прислав свою нову збірку поезій «Істина» з дарчим написом : «Зіні Кризі – од щирого серця. На спогад про юні літа 08.07.78 р.»

У мене ціла бібліотечка його збірок з автографами, але, чомусь, ця перша – найдорожча. Цього листа теж бережу: «Дорога Зіно! Вірші твої уважно вивчаю, вони (перед публікацією) вимагають деякої правки, що я з радістю і роблю. І все ж – хоч на мить проясниться на обрії, обов’язково рвону на Капшук, де влаштую розбійницьку засідку на Васю Перерву, - як колись, у незабутні юні літа…»

12.11.2005 р. зустріч з Б. Олійником у кінотеатрі «Нові Санжари» (70 років від дня народження.): …Якщо я став таким, то чимось завдяки таким подвижникам, як Зіна Крига, Надія Лисенко, як усі мої однокашники. Цих людей не зломить жоден удар долі, оскільки вони стоять на своїй землі і знають, що роблять…

            

      

Методист ЦРБ Л. Бесараб